Це моя мати. Їй я присвятив окремий розділ.

Народився у 1912 р. Дружину звали Тетяною (1913-1994). Діти: Валентина і Людмила (вмерли малими), Ніна (1935-1953), Микола (1937). В 1941 р. Терентій пішов на війну і не повернувся. Довгий час вважався тим, що пропав безвісти. Лише в 70х роках стало відомо, що він загинув у бою. Син Микола знайшов місце, де Терентій був похований.

Микола майже все життя працював шофером в радгоспі. Зараз пенсіонер. Має жінку Зіну і сина Олега.

Моя тітка Палажка (Пелагея Миколаївна) нaродилась 14 червня 1914 р. Закінчила два класи початкової школи, а трохи пізніше - ликнеп. Із шкільних предметів найбільше подобалась математика, що знадобилося у житті - інколи її залучали до перевірок сільської крамниці як ревізора.

Не досягши і 16 років, пішла працювати дояркою на ферму. Доярки жили в гуртожитку, щоб нічого не могли брати додому. Тітка Палажка розповідала: "Під час голоду завідувапа фермою Шандиба - звірюка, люта і кровожерлива особа, яка не дозволяла навіть сироватку пити. Так ми, доярки, в зручний час, прямо з коров'ячої дійки напровляли молоко в рот. Нам видавали по півлітра молока в день. Це молоко я приносила мамі, бо в неї, крім Тершка Івана і Володі, був зовсім маленький син Толя, 1931 року народження, а тато наш був у тюрмі".

В дитинстві та у юності Палажка добре співала. Хор колядників, де вона співала,дуже любили в селі.

3 листопада 1935 p. вийшла заміж за Кузьму Григоровича Кагала. Родина Кагалів мала складну долю. Діда Кузьми Григоровича також звали Кузьмою. Він мав чотирьох синів. Під час колективізації троє з них, Тимофій, Михайло і Петро відмовились вступати до колгоспу і були заарештовані. Повернулиися в Потоки під час голоду.

Про Тимофія згадують, що приїхавши в село, він прийшов до четвертого брата - Григорія, але, побачивши малих голодних дітей, відмовився від якоїсь там скудної їжи, сказав братові, щоб рятував дітей. Вйшов з подвір'я брата, і, не дійшовши до колгоспної кузні, впав і помер від голоду.

Про Михайла відомо, що був одружений на сестрі Миколи Каряки (див. розділ "Інші діти мого прадіда Левка Манко"), дітей не мав, бо рано помер. Петро загинув на війні.

З чотирьох братів підкорився владі (і то з запізненням) один лише Григорій. Між ним та дідусем Миколою були погані взаємовідносини через суперництво за лідерство. В новостворенному колгоспі "Червоний Жовтень" була посада завгосподарством, на яку вони обоє претендували. Але посада ця дісталася дідусеві Миколі, і Григорій затаїв образу.

Григорій мав бажання, щоб його син Кузьма ожружився з сільською вчителькою, яка квартирувала в сусідській хаті. Але ж треба так статися, що Кузьма покохав дочку батькового суперника Палажку. Через те, що діти одружились проти волі батьків, весілля не справляли, як згадує тітка Палажка, просто поздоровили і все.

Ще трохи підробиць про родину Кузьми Григоровича. Коли і як рід Кагалів попав у Потоки, я не з'ясував. Відомо, що їх пращур Кузьма побудував хату вже в кінці XIX ст. Він помер від запалення легенів, коли поїхав по ліс в с. Саксагань. Його остання дочка Марфина народилась вже без живого батька приблизно в 1900-1903 р.р.

Син Григорій народився 6 травня 1892 року. Був вродливим, добре співав і танцював. Його дружина Палажка Кіпківська з с. Адамівка навпроти була некрасивою, до співу і танців зовсім не мала хисту. Після одруження Григорій отримав від батька 2 десятини землі, коней, сільгоспінвентар. Збудував собі добру на той час хату.

Григорій працював у колгоспі бригадиром, мельником, а під кінець бжільником колгоспної пасіки. Відомо, що бжільники довго живуть. Тож і дід Кагал, як його всі звали в Потоках, став лідером серед довгожителів села. Він прожив 102 роки і 9 місяців.

15 лютого 1937 р. в тітки Палажки народився син Іван. Зараз він проживає в Щорську. Має лружину Віру Олексіївну Прокопенко, дітей Леоніда і Світлану.

Другий син Микола народився 5 лютого 1939 року. Мав дружину Лілію Ковальчук і сина Володимира. Жив в селі Вільне, працював електриком в радгоспі. 21 лютого 1975 року Микола загинуві. Їхав з Вільного в Потоки на мотоциклі з колискою. Був дощ, земля розмокла. Випадково колесо колиски виїхало на в'язку обочину, мотоцикла розвернуло і Миколу викинуло. На нещастя, він впав на каменюку, яка проломила йому груди.

Третя і остання дитина тітки Палажки Люба народилася 29 вересня 1949 р. Закінчила Дніпропетровський механічний технікум. Вийшла заміж за Володимира Левченко. Має сина Олега. Живе в Діпропетровську. Це людина щирої душі, їй притаманні надзвичайна гостинність і природна доброта.

Тітка Палажка мала природний талант до виготовленя штучнх квітів та іншого рукоділля. Вміла спілкуватися з людьми і швидко входила в їх довіру. Успадкувала від свого батька охайність і акуратність. в цьому відношенні вона неперевершена в нашому роді.

Її чоловік Кузьма Григорович народився 2 лютого 1914 р. Працював трактористом, потім обслуговував сільську дізельелектростанцію. В житті був спокійним, врівноваженим. Дітей виховував не бійкою, а логічним тихим словом. До горілки був байдужим. В житті майже ніколи не хворів, мабуть тому перша ж хвороба і звела його в могилу. Це сталося 1 березня 1987 р.

Народився 4 лютого 1919 р. В дитинстві був хворобливим, деякий час через ревматизм не міг ходити. Вчився добре. Закінчив початкову школу в Потоках, потім Щорську десятирічку, Криворізький педадогічний інститут. 1 липня 1941 р. йому була присвоєні кваліфікація і звання вчителя середньої школи по спеціальності "математика". І одразу ж був направлений в військове училище. Всю війну прослужив командиром взводу противоповітряної оборони. Пройшов від Камишина на Волзі до Берліна через Білорусію і Польщу. Після закінчення війни одружився з Алевтиною Олексіївною Агеєвою, яка служила в його взводі. Продовжував службу в військах противоповітряної оборони в містах Тбілісі, Одеса, Горький. З 1954 по 1958 р.р. працював викладачем Горьковського військового училища. Дослужився до звання майора, потім був комісований за станом здоров'я і переїхав у Дніпропетровськ.

Працював викладачем електротехніки зпочатку в технікумі електрифікації сільського господарства, потім в Діпропетровському механічному технікумі. В 1976 р. після перенесеного інсульту вийшов на пенсію. Помер 9 жовтня 1980 р.

Його дружина Алевтина Агеєва народилася 9 січня 1923 р. в селі Малий В'язовик Колпнинського району Орловської області. В тому ж році її батьки відправилися шукать кращої долі в місто Дніпропетровськ. Тут її батько Алексій Миколайович Агеєв улаштувався на Брянський завод (нині завод ім. Петровського), де і проробив все життя. Її мати Раїса Миколаївна (дівоче прізвище Ліпецька) була домохозяйкою, матір'ю 4-х дітей.

Алевтина Олексіївна закінчила в 1940 р. середню школу і поступла в медичний інститут. З початком війни пішла добровольцем у армію. Закінчила службу у званні сежанта.

Народила в 1946 р. сина Геннадія і в 1948 р. дочку Ларісу. Працювала вчителем домоводства у школі до виходу на пенсію.

Померла 12 жовтня 1080 р. після тяжкої хвороби.

Син Геннадій народився 9 травня 1946 р. у Тбілісі. Дитиинство провів, переїзжаючи з батьками з міста в місто: Дніпропетровськ (1947-1951), Одеса (1951-1954), Горький (1943-1956). З 1956 р. постійно проживає в Дніпропетровську.

Геннадій закінчив Дніпропетровський дежуніверситет, фізико-технічний факультет. У 1971 р. одружився з Тетяною Пантеліївною Буднік. В 1973 р. народилася дочка Таїсія, в 1999 - онучка Кристіна.

Після закінчення університету працював у Конструкторському бюро "Південне" у відділі комплексних випробувань. Приймав участь пусках балістичних ракет на полігоні Тюра-Там (м. Ленінськ, Казахстан).

З 1974 р. вирішив зайнятись науковою діяльностю і перейшов на роботу в Дніпропетровський хіміко-технологічний інститут. Закінчив заочну аспірантуру Московського хіміко-технологічного інститута (науковий керівник - академік Кафаров В.Н.). В 1984 р. захистив кандидатську дісертацію.

З 1985 по 1992 р. працював старшим науковим співробітником в НДІ автоматизації чорної металургії. Після розвалу радянської науки перейшов на "вільні хліба". Організував власне підприємство ТОВ "Бізнес-софт", основний напрямок діяльності якого - ділова інформація та програмне зобезпечення персональних компьютерів.

З 1999 р. працює в Українському державному хіміко-технологічному університеті доцентом.

Лариса Іванівна Манко народилася 11 серпня 1948 р. в Дніпропетровську. Закінчила Дніпропетровський держуніверситет. Працювала в НДІ автоматизації чорної металургії, потім в Конструкторському бюро "Південне" конструктором, розробляла супутники. В шлюбі не була.

Дядько Іван запам'ятався мені як акуратна, активна, чесна людина, дещо забагато вперта. З усіх моїх дядьків і тіток він був найбільше добрим до нас, племінників. Кожного року він приїздив в Потоки, і жодного виипадку не було, щоб він не привіз своїм племінникам подарунки. Тим з нас, хто був послабший в опануванні науки, дядько Іван допоміг отримати освіту в технікумах.

На весіллях, іменинах дядько Іван любив бути тамадою. Сам не пив, але інших пригощав неодмінно. Цю рису успадкував і мій брат Іван Федорович. Інші, хоч і "тамадують", але не досягли такого рівня, як ці два Івани. На гулянках дядько Іван любив співати, а от до танців був байдужий. Його дружина Алевтина, навпаки, співала мало, але добре танцювала. Пам'ять зберегла такий випадок. На весіллі моєї двоюріднної сестри Люби Кагал дядько Іван вдало керував ходом свята і поросив, щоб я заграв на баяні "кабардинку", а тьотя Аля, як ми звали Алевтину, її станцювала. Враження було надзвичайне.

Помер дядько Іван в рідному селі. Він мав автомобіль "Запорожець", що держава видала як інваліду армії. Водила автомобіль тьотя Аля. Восени 1980 р. він захотів приїхати в Потоки. Всю дорогу квапив дружину, а як вийшов з машини на подвір'ї сестри Палажки, тільки й встиг сказати "ой, що зі мною". Тіло перевезли до Дніпропетровська, де його з почестями й поховали.

Останньою дитиною в сім'ї дідуся Миколи і бабусі Наталки був син Анатолій, який народився 8 грудня 1931 р. в с. Потоки. Був хрещений. Хрещений батько - Карабаш Йон Андрійович, хрещена мати - Вовкова Оришка Василівна. а хрестили його в церкві с. Олександрівка.

Його мати працювала сторожихою в кошарі овець, яка була роташована а селом біля скіфської могили. Мати завжди брала сина собою, мабуть, для безпеки, бо то був тривожний і поганий час. В школу Анатолій пішов у 1939 р. До початку війни закінчив два класи, а при німцях ще два класи, то на момент визволення села мав 4 класи освіти.Сьомий клас закінчив у Потоках у 1947 р., а десятий - у Щорську. При активній допомозі брата Івана вступив ло зенітно-артилерійського військового училища. Згодом училище розформували, і один дівізіон, в якрму навчався Анатолій, перевели до Томського артучилища. Після закінчення був направлений у званні лейтенанта в Прибалтійський округ, м. Шауляй (Литва), де прослужив командиром взводу від грудня 1953 р. до березня 1958 р.

В 1955 р. одружився. Дружина - Галіна Леонтіївна Єфімова, яка народилася 18 січня 1935 р. в м. Хабаровськ (мати - Одарка Степанівна, батько - Леонтій Василійович).

Під час хвилі скорочення в військах 337 дівізіон ППО, де служив Анатолій, було розформовано. Для подальшої служби він був переведений до військового комісаріату у м. Ілуксте (Латвія). З серпня 1961 р. займав посаду помічника військового комісара. У березні 1963 р. був переведений у м. Балви (Латвія) на посаду начальника 3-го відділу РВК.

Діти: син Олександр народився 3 жовтня 1957 р., дочка Ірина - 7 липня 1964 р.

Дружина працювала в м. Шауляй касиром, а в м. Балви - старшим економістом. Вона закінчила фінансово-кредитний технікум.

У вересні 1969 р. за сімейними обставинами ( бо батьки були старі і потребували догляду) Анатолій Миколайович був переведений у Криничанський РВК також начальником 3-го відділу.

Галина Леотіївна працювала в Криничанській райраді старшим економістом планової комісії. У 1980 вона закінчила економічний факультет сільгоспінституту і в 1981 році вже працювала замісником голови районної ради.

Син Олександр розпочав навчання в школі м. Балви в 1964 р., де, звичайно, ураїнської мови не вивчав. Після переїзду до Криничок був змушений їздити до російської школи в Дніпродзержинськ. Після закінчення школи рік працював лаборантом у університеті, а в 1975 р. став студентом. Одружений. Має доньку 1994 р.н.

Дочка Ірина школу закінчила в Криничках і одночасно музичну школу по класу фортепіано. Після школи навчалась на економічному факультеті сільгоспінституту і працювала у Криничках. У 1992 р. вийшла заміж. Її чоловік - Зайвий Сергій Миколайович, 1964 р.н. Прізвище має справжнє українське, тому свою національність нікому не повинен розкодувати. Вони мають дочку Настю, яка народилась 26 квітня 1998 р.