Я вже згадував, що серед наших предків, чиї імена збереглися, були три брати Яків, Омелько і Левко. Вони і жили всі по сусідству. Левко мав дружину Параску. Вони народили чотирьох дітей: Миколу, Левка, Вангелину і Мотрю. Микола, мій дідусь, народився 19 грудня 1988 р. Коли Миколі йшов десятий рік, а його сестрі Мотрі було тільки шість тижнів, мати Параска померла. Батько одружився вдруге з Фанаською Даниловною Прокопенко з села Скеліватка (до речі, це рідна сестра Тараса Прокопенко, відомого в радянські часи як героя громадянської війни). Вона не могла впоратись з немовлям, тому Мотрю взяли собі бездітні Микола і Параска Прядко.

Як розповідав дідусь Микола, вся його освіта - три дні ходив до дяка, Цого йому вистачило, щоб стати доволі грамотною людиною.

Коли Миколі було 12 років, Фанаська з Левком розпочали нову серію дітонародження: Одарка (1900), Степан (1901), Семен.

У 1908 р. Микола одружується з Наталкою Вовковою, своєю ровесницею. Наталчину матір звали Горпиною, Батька Василем. Він процював кондуктором на залізниці. Сталося нещастя - злодії скинули Василя з поїзда, і через деякий час він помер від травм. Через те дитинство Наталки пройшло в бідності, освіти ніякої не отримала.

Одружившись, Микола привів Наталку до себе в хату, де вже жило багато людей. І тут в Миколи з батьком почались змагання по лінії дітонародження, що видно з такої таблиці:

Навіть імена дітям давали однакові, що нам сьогодні якось не дуже зрозуміло.

У батька Левка останньою була Настя, а Микола з Наталкою народили ще багато дітей. Більшість з них померли у дитинстві. Як розповідала бабуся, вона народила 11 дітей, але нрави були такі, що працювали, незважаючи на вагітність. І часто бувало так: народила дитину, поклала в хаті і побігла в поле на роботу. А коли ввечері повернулась - дитина вже мертва.

З спогадів мами і тітки Палажки вдалося встановити таку черговість подальшого народження дітей: Іван, близнюки Марія і Тетяна (померли малими), Володимир (помер від голоду в 1933 р.), Микола (помер у віці 3-4 роки), знову Володимир, Анатолій.

Трагічний випадок стався з другим Володимииром десь у 10-12 річному віці.Він їхав з батьком на бричці і випав з неї, да так, що колесо його переїхало. Батько одразу відвіз Володю до лікарні, зробили операцію. Але врятувати життя не вдалось. Лікар сказав, що розірвалася селезенка.

Але повернемося до життєвого шляху дідуся Миколи. В 1914 році він був мобілізований і всю війну служив квартир'єром. Його обов'язки були такі. Як військова частина повинна прибути до якогось села чи міста, він приїздив першим, оглядав хати і дома і оцінював, скільки солдат можна поселити в ту чи іншу хату, По прибутті війська простежував за поселенням.

Дідусь згадував, що йому довелося побачити царя Миколу II і царевича Олексія. Дідусь виглядав дуже хвацько, і його направили брати участь у військовому параді, який приймав сам цар. Особливо вразило дідуся те, що царевич Олексій, хлопчик років 10-12, але вже в чині полковника, звернувся з словами: "Здравствуйте, детки!" до солдат, які були старіші за нього в 2-3 рази.

Ще один цікавий факт, про який розповідали дідусь Микола і бабуся Наталка. Село Потоки має таку особливість, що майже всі хати стоять з одної сторони дороги, але їхня хата - по інщий бік. З початку Левко поставив хату, як і всі. Але місце це було лихе. І згодом почалося таке: як полягають спати, то починається шум, стук, гвалт. Гупає ляда погреба, крутяться колеса прялок, хтось бігає на горіщі. Як засвітять світло світло - нічого нема, полізуть на горище - пусто. Через те не висипалися, ходили втомлені. Довелося побудувати нову хату через дорогу.

Батько Левко помер у 1921 р. від голоду. Мачуху Фанаську паралізувала хвороба, вона дуже мучилась тривалий час. Рік смерті невідомий.

У колгосп дідусь вступив одним з перших. А в 1932 році був репресований. На той час він займав якусь керівну посаду в колгоспі. Восени 1932 р. уповноважені забрали всі запаси хліба і навіть опечатали млин, щоб ті, хто сховав зерно, не могли його змолоти. Як розповідав дідусь, прийшли до нього жінки, кажуть що нічим дітей годувать. І упросили його відкрити запечатаний млин. Звісно, це скінчилося арештом.

Тітка Палажка згадує, що вона з братом Терешком ходила в Божедарівку фотографуватись. На зворотному шляху зустріли заарештованого батька, Правдa, вартові дозволили зупинитися і попрощатися.

Дідусь Микола був засуджений на 6 років. Але тітка Палажка каже, шо коли вона йшла заміж восени 1935 р., дідусь вже був дома.

Як кажуть, не було щастя, да нещастя допомогло. Дідусеве ув'язнення прийшлося на страшні роки голодомору. До того ж він попав працювати в ковбасний цех. Але нічим не міг домогти своїй родині, яка тяжко перенесла цей страшний період. Від голоду помер син Володимир. Можливо, втрат було б більше, якби не допомога старшої дочки Насті, яка потроху підкормлювала братів і сестер. Хоча вже мала свою сім'ю.

Повернувшись з Сибіру, дідусь продовжував працювати в колгоспі. Під час війни його не взяли на фронт по старості - йшов 53-й рік.

Дідусь був колгоспним садівником і городником. Він добре знав цю справу і з власного досвіду, і теоретично: читав книжки по садівництву та городицтву з сільської бібліотеки. Поруч з своєю хатою він розмістив парники для вирощування розсади, яку доглядала бабуся Наталка. І город, і сад давали добрі врожаї. Овочі і фрукти дідусь зазвичай сам відвозив в заготконтору в Щорськ. Вів облікову документацію - згадаймо, він мав триденну освіту!

За добру роботу його преміювали поїздкою в Москву на Всесоюзну сільськогосподарську виставку.

Дідусь Микола був дуже контактною людиною, мав багато приятелів і добрі стосунки з колгоспним і районним начальством. Багато з них зловживали його невідмовністю. У пору збирання врожаю йому інколи і пообідати не давали - тільки сяде до столу, а вже гуркоче машина і чути: "Де дід Микола?" Це вже якеєсь начальство приїхало по гірки чи помідори.

Дідусь не пив і не палив. Він розповідав, що в 40 років його прихватила якась хвороба, і лікар йому сказав: "Будеш пить пить и курить - помрёшь, не будешь - сто лет будеш жить". І хоч сам не пив, але в нього завжди була горілка або самогон. Знаючи це, потокські мужики часто заходили до нього, що визивало бурчання бабусі. Він навіть мав прес, яким вичавлював сік з яблук і робив вино. У холодній кімнаті стояла велика діжка з вином, яке випивали односільчани.

З людських слабостей йому можна дорікнути тільки небайдужість до чужих жінок. Розповідають, що якось його сини відпочивали в садку і побачили, що батько кудись подався на велосипеді. Була роса і сліди від велосипеду залишились чіткі. По цих слідах сини і застукали батька на горячому. Так вже було йому від синів!

Дідусь Микола мав чимале домашнє господарство. Держав корову, свиней, кроликів, мав невелику пасіку.

Дідусь полюбляв усяку техніку. Одним з перших в селі він мав всякі технічні новинки: сепаратор для молока, патефон, мопед. Сепаратор використовував не тільки для себе, віяв молоко всім бажаючим односельчанам. За цю послугу отримував платню - кухоль молока з кожного клієнта. Закінчувався процес десь за одинадцяту годину ночі, а вже о п'ятій ранку дідусь та бабуся були на ногах - доїли корову, відправляли її пастися, годували іншу домашню живність, а після цього дідусь їхав на роботу.

Не цурався ніякої роботи наш дідусь.Коли занедужала його дружина і не могла ходити в обід доїти корову, ділусь і цю справу освоїв на відмінно - сам доїв корову.

Завжди акуратний, чистоплотний і охайний був наш дідусь. Не терпів ніякого бруду, в тому числі і в розмовах: не вважав нецензурних слів і не любив, коли інші "матюкалися".

Бабуся Наталка була глибоко віруючою людиною, Коли могла, їздила до церкви. Суворо дотримувалася постів та інших народно-релігійних традицій, наприклад ніколи не брала й у рот яблука до свята Спаса, казала, що як господь буде раздавати на тім світі яблучка померлим дітям, то одним дасть, а другим скаже: твоя мамка з'їла яблуко до Спаса. Часто бабуся гадала на картах, мала для цього особливу колоду, яку не можна було брати для гри. Хоча освіти не мала ніякої і не вміла читати та писати, зате лічити вміла добре.

Бабуся була чудовою куховаркою. Випікала надзвичайно смачний хліб.

До глибокої старості бабуся поралася на городі. Коли вже могла ходити тільки з ціпком, все одно кожен день йшла, як казали у селі, "у берег", подивитись, що робиться на городі.

Під кінець життя стареча неміч прикувала її до ліжка. На 84 році життя в неї стався інсульт, і вона тиждень лежала паралізована, не сприймаючи навіть води. Її смерть була сильним ударом для дідуся. Але ще страшнішим ударом стала передчасна смерть його онука Миколи Кузьмича Кагала. Як же так, казав дідусь, я, старий, живу, а він, молодий, помер! Дідусь перестав їсти, слабнув на очах, на нозі пачалася ганрена. 20 травня 1975 року о 15 годині він помер, як то кажуть, на руках своєї дочки Насті.