Мій середній брат Іван народився 7 листопада 1935 р. в селі Потоки Кам'янського району Дніпропетровської області.

Ім'я Іван з давньоєврейсої мови перекладається як "Бог милує".

Мама згадувала: "Ваня до трьох років не вимовив жодного слова, і ми з чоловіком і свекрухою з тривогою і хвилюванням сприймали цей недолік. На той час кваліфікованої лікарської допомоги в нас не було, а сільський фельдшер не міг розібратися в причинах."

Згідно роз'яснення науковців (Ю.Н. № 5 від 1975 року, с. 470), дитина вчиться розмовляти перші шість років. Якщо в цей період вона не чує людську мову, то ніколи вже мовою не оволодіє.

По цих причинах хвилювання батьків мали підґрунтя. Але, коли Івану виповнилось три роки, одного ранку він чітко заговорив, без шепелявлення, гаркавок чи інших дитячих мовних недоліків.

Його почанкове дитинство пройшло у спокійний період з відносним матеріальним достатком. Батько цей період характеризував к багатий та добрий.Лише під кінець дошкільних років спокій був порушений війною.

У перший клас брат пішов 1 вересня 1944 року після визволення нашого села. Йому йшов вже дев'ятий рік, але мама зробила запис про рік народження 1936, замість 1935.

За вродою Іван, як і тітка Приська Миколаївна і дідусь Микола Микитович схожі на рід Балів, що, мабуть, успадковано від прабабусі Ганни Мусіївни.

За східним гороскопом Іван народився у рік Кабана. До речі, в дитинстві чомусь ми дали йому прізвисько Кабан. Основні риси Кабана: розумний, працелюбний, активний, має достаток у харчах і одязі, майстер своєї справи, має хист легко входити в довіру, користується повагою, але в сім'ї не завжди розуміється. Іван до мистецтва має посереднє ставленн: трохи грав на балалайці, але співає гарно - це він успадкував від батька.

Навчався Іван добре, але в перших семи класах повним відмінником не став. Він не був дуже успішним в предметах української і російської мов.

Закінчивши Потокську семирічку, Іван пішов у восьмий клас Щорської середньої школи. До школи їздив на велосипеді, кщо була добра погода, а під час дощу ходив пішки. На холодний період батьки домовились з родичами Більницьким Федором Дем'яновичем і його дружиною Федорою. У Більницьких зимувала і наша двоюрідна сестра Раїса Андріївна, яка вчилась у тій же школі.

Восьмий і дев'ятий класи Іван закінчив на "відмінно", за що був нагороджений похвальними грамотами і поїздкою до Москви. Але після закінчення школи він не отримав медалі, бо чомусь вчителі знизили йому оцінки з геометрії, української мови і літератури.

У серпні 1954 р. Іван успішно здав екзамени на один з найпрестижніших факультетів залізничного інституту - механічний. Навчався добре, отримував стипендію протягом усього періоду навчання. У 1959 році в нашій родині з'явився перший інженер.

У той час держава давала випускникам гарантоване місце роботи. Отримав таке місце і Іван на Новокриворізькому гірничо-збагачувальному комбінаті, де пройшов шлях від помічника машиніста тепловоза до начальника депо. Потім став директором заводу "Промдизель".

Працюючи в тепловозному депо, Іван зустрів і покохав Майю Михайлівну Зельонкіну. Весілл відбулося без моєї участі, оскільки в цей час служив в армії. Я написав братові листа, що ображений тим, що брат не дочекався мого поверненн. Тепер розумію, що був неправий.

Майя, вже будучи в шлюбі, закінчила Криворізький технікум промислового залізничного транспорту. Отримані знання використала, займаючи інженерно-технічні посади.

22 жовтня 1963 року подружжя народило дочку Валентину. Коли я повернувся з армії, брат з дружиною запропонували мені стати хрещеним батьком, на що я з радістю погодився. Хрещеною матір'ю стала дружина брата Миколи Галина. Хрестили потайки в селі Адамівка.

Валентина закінчила Пермський фармацевтичний інститут. Має чоловіка Анатолія Георгієвича Деєва, народженого 25 березня 1961 року. Він закінчив інститут зв'ягку в Одесі, зараз працює в міліції. Це подружжя має двох дочок, Настю і Дарину.

28 травня 1975 року народилась друга дочка Наталія.

Наталія закінчила медичне училище (1995 р.) і Запорізький медичний інститут (2000 р.). Має чоловіка Дмитра і двох дітей-близнюків - сита і дочку.

Брат Іван має хист тамади. Завжди бере активну участь у різних свткових обрядах нашого роду.

Цікаво відмітити його почерк. Брати Іван і Микола мають майже ідентичний почерк. Я, навпаки, жодної букви не писав так, як брати. Кажуть, що за почерком можна визначити характер людини. Зазначу, що я і мої брати маємо зовсім різні риси характеру.

У нашої мами Іван успадкував необхідність у щось вірити. Мама фанатично вірила в Бога, Іван не менш фанатично вірить в ідеї комунізма. На початку я і Іван просто не розуміли в цьому відношенні один одного, доходили до серйозних суперечок. Пам'ятаю випадок. 7 листопада 1996 року йому виповнилось 60 років. Ми приїхали відсвяткувати це, але Іван покинув нас і пішов на мітинг, присвячений річниці жовтневої революції. А коли ввечері зібралися гості, Іван не втримався від комуністичної проповіді, що викликало невдоволення гостей. Не підтримала його і дружина Майя.

Не ображайтесь на мене, що викладаю іноді негативні риси характеру тієї чи іншої особи. Про всіх нас треба знати все і передати ці знання майбутнім поколінням. Наприклад, у майже всіх членів нашого роду є прагнення дістати щось за найменшою ціною, краще безкоштовно, або шляхом обміну і без офіційного оформлення. Цей недолік не притаманний лише моєму батькові і синові Олегу. Іван же не має спокою в комерційно-економічній діяльності. Завжди щось діставав, міняв, переїздив з одного господарства до іншого.

До позитивних рис характеру треба віднести його чуйне відношення до матері. Коли вона стала слабою весь тягар турбот узяв на себе Іван.

Іван, крім успіхів у професійній діяльності, добре водить автомобіль, на відміну від мене. Добре йдуть у нього справи у бджільництві, у садово-городніх справах.

Отже мій середній брат є доброю, обдарованою природою людиною.